Не вбивай. Батурин.

Міщани бігали з одного кінця города в другий. Кождий хотів побачити ворога на власні очі,

чи великі його сили, кілько гармат, чи витримає Батурин їх напір? Впрошувалися на замок. Але

туди впускали тепер уже лише спосібних до оборони. Інші мусіли вдоволятися тим, що від

других зачули.

— Москалі, як сарани, як круки, злітаються на Батурин.

Готуються переходити Сейм, хочуть направляти мости...

Кенігзен викотив з замку шість гармат і дула їх справив на московське військо. Ще трохи, і

вони промовлять своє слово — почнеться бій.

Найстрашніші перші стріли, перший рев гармат; пролунає, і ухо привикне. До всего

привикне чоловік — потішали себе батуринці.

Аж, гляди, через Сейм переправляється кількох людей. І знову біла хоруговка в одного на

спису.

І знову: "Не стріляй, приказу жди!"

Батуринці пізнають сотника Жарковича,

І він тут, нащадок гарних предків, на службі у москалів?

Сором!

— Чого тобі?

— Від світлійшого з останнім словом приходжу. Пустіть! — гукає Жаркович.

— Ми вже двічі те останнє слово чули, а пустити не маємо куди. На замок і миш не

просмикнеться.