Не вбивай. Батурин.

— Бачите, панове?

— Бачимо, милосте ваша!

— Москалі з почестями випроваджають мене.

— І Ганського полчане з ними.

— Бо Ганський до москалів пристав. Підлабузнювався світлійшому, гадав, що мід лизати

піде.

— Скуштує він московського меду! — завважив Ломиковський. — Я тому Ганському

здавна не вірив.

— Чимало таких. Але не гадаю, щоб він там великої слави зажив. Його полк без

дисципліни. Не знаю, чи втримає його в руках.

— Додадуть 600 москалів.

— Почесний караул, — і гетьман усміхнувся. — Хотів я зразу провчити Ганського і

спротивитися. Але гадаю собі, має хтось другий під команду Синявського йти, так краще, хай

його посилають. Бо треба вам знати, хто таке Синявський з Бережан. Пізнав я чимало тих панів і

мушу сказати, що Синявський не з кращих. Горда і пишна штука, а полководець з нього такий, як

з мене архімандрит.

— Чому ж то вони таку параду вашій милості роблять?

— Питаєте? Щоб заспокоїти розгніваного гетьмана. Дурні, дурні! Гадають, що піддурять

мене... Мазепа обид не забуває.

Крізь поле в напрямі тої дороги, котрою посувався гетьманський ридван, скакало двох