Не вбивай. Батурин.

їздців. Один на карому, другий на гнідому коні.

Оба в зелених каптанах, з блискучими ґудзиками; на ногах високі чоботи, на головах

трикутні капелюхи. З плечей на кінські зади спливали довгі плащі, наопашки вбрані.

Старший через груди мав голубу ленту св. Андрея, і по тім здалеку можна було вгадати,

що це світлійший князь Меншиков. Невеликий, нетовстий, з гарним, солодко всміх-неним

обличчям, здалеку виглядав, як хлопчик. Усміхом гетьмана вітав.

Гетьман казав здержати карету. Виліз, а за ним Орлик і Ломиковський.

Їм подавали коней. Гетьман ще не вспів ускочити в сідло, як до нього причвалав

Меншиков, а за Меншиковим і той другий їздець, на гнідому коні.

Цей другий був хлопець літ 16, високий і худий, з вузькими грудьми, слабо розвитий. Лице

його, надміру видовжене, з опуклим, нерегулярно збудованим лобом, виглядало старо й не

гармонізувало з рештою тіла. Жовте, аж зеленкувате, робило вражіння тяжко схорованого і

передвчасно зв'яленого. Довге, темне волосся, обмокле на дощі, безладно спускалося на ковнір.

Годі було подумати, що це царевич Олексій, син Петра і його престолонаслідник. Не

нагадував батька ні зверхним виглядом, ні поведенням з людьми. Несміливий, ніби

перестрашений, викликував скорше милосердя, ніж тую пошану, яка належалася будучому

носителеві царського вінця.

Мазепа глянув на царевича, і йому зробилося жаль того нещасливого хлопця. Пригадав

собі його трагедію, добру маму і жорстокого батька. Батько маму насильно постриг у черниці.

Син за мамою тужив. Шукав з нею стрічі. За те батько покликав його в Жовкву, щоб покарати,