Не вбивай. Батурин.

Меншиков зрозумів легку іронію, що окривалася а тім компліменті, але вдав, ніби він

гетьманові слова приймає щиро до серця. Повернув коня і разом з царевичем. Мазепою,

Ломиковським і Орликом під'їхав до війська, котре уставилося чотирикутниками на лугах і нивах,

не жалуючи ні гарної трави, ні зеленого збіжжя, що пропадало під кінськими копитами і під

вояцькими чобітьми.

Козаки стояли посередині, москалі по боках; ззаду, під ліском, декілька гармат.

Гетьман глянув і погадав собі: «Беруть наших у кліщі. Гадають цілу Україну такими

кліщами здавити».

Козаки стояли свобідніше. Тільки передні з них мали однострої, темно-сині чемерки і

шапки круглої форми. А там попадалися одяги ріжного крою і цвіту. Видно, що полк був недавній

і не добре ще зорганізований.

Москалі були в довгих темно-зелених каптанах з червоними відлогами, одні в камашах, а

другі в чоботях високих, добре вимащених. У всіх були довгі «скалкові фузії».

З трикутних капелюхів трьома струйками спливала цюрком дощівка. Дощ розмочив муку,

котрою вони обсипали були своє довге волосся, і на каптани стікало з нього щось ніби рідко

розчинене тісто.

Гетьман переїхав попри фронт і покликав до себе Ганського.

— Полковнику Ганський!

— Слухаю вашої милості!

— Під чиїм ти регіментом стоїш?