Не вбивай. Батурин.

перейти на другий бік? Коло нього москалі і навіть у Батурині стоять московські драгуни. Чи

пустять вони його? І невже ж можна довіряти такому розстризі, котрий за гроші готов зробити

все, невже ж можна знати, що сталося з Бистрицьким? Може, він уже попав у руки царських

людей, може, цар має вже безе) мнівні докази гетьманської зради, може, вже й пороблено всі

кроки, щоб не допустити до неї? Хто знає, чи він, Войнаровський, не їде до Городка, як до своєї

тюрми. Приїде, а Меншиков аж у руки сплесне: "Маю тебе!" Гетьманський небіж не дивився

чорно на світ, але ж годі йому було, наближаючися тепер до кватири князя Меншикова,

дивитися на світ рожево. Мусив сказати собі, що попав у дуже небезпечну гру, у котрій вигляди

на виграння зникаюче малі, а небезпека програної дуже й дуже велика. Роздумував над тим, як

йому виправдуватися, яких аргументів уживати, щоб зменшити вину. Числився з найгіршим, бо

було б спражнім чудом Божим, коли б усе те добре скінчилося.

З такими думками в'їздив Андрій Войнаровський у кватиру князя Меншикова. Їхав

гетьманським повозом, перед ним сторожа, за ним вози з прислугою і дарунками для

Меншикова і для царя.

Припізнившися, рад був заночувати в заїзді або у якого хуторянина під містом, але

забагато мав з собою людей, возів і коней, щоб можна це було зробити незамітно для

московських варт, котрі стояли по всіх мостах і роздорожжях, задержуючих всякого проїжджого й

прохожого, бо у всякій людині вбачали москалі шведських шпигів і Кардових агітаторів, котрі

волочилися по краю з його прокламаціями.

Бідний цей край і безталанний народ, котрому доводиться переживати таку війну!