Не вбивай. Батурин.

Коли Войнаровський доїздив до Городка, привітав його цей пекельний гул, який буває

тільки там, де багато війська, та ще кінниці.

Здалеку видно було безліч усяких огнів і світил, від яких аж луна била. ніби Городок горів.

Трохи згодом почулося іржання коней, тривожне й жалісне, ніби турбувалися війною і жалували

за жолубами своїх рідних стаєн. Під'їхавши ще ближче, Войнаровський почув цей для всякого

табору так характеристичний шум і гам, в котрім криється передсмак битви, бажання побіди і

страх перед погромом. Як людина військова, бувала в походах, почув приспішений удар свого

серця, пригадалися недавні воєнні переживання і пригоди, котрі всякий раз згадував так радо,

коли вони з теперішності перейдуть в минуле. Пригадалися турботи й небезпеки, тривожні

питання "що робити, щоб видістатися з халепи?" і те задовілля до нічого в світі не подібне, коли

небезпека скінчиться і ти з товаришами на постою розговорюєш про неї.

Але весь цей настрій псувала гетьманському небожеві свідомість важкого завдання, якого

він піднявся.

Їхав, щоб виправдати гетьмана, відвести від нього всі підзори і вивести світлійшого в

поле. Але разом із цим ставав закладником у руках Меншикова, і коли б не вспів від'їхати від

нього, заки відомим стане перехід Мазепи на бік шведів, на нього в першу чергу впаде гнів і

помста невблаганного царя. Передумував ціле те важке й важне діло. Бачив небезпеку, котра

котилася, як лавина, рухом прискореним і нестримним. Відчував критичне положення гетьмана,

котрому досить зробити один схиблений крок, щоб скотитися в пропасть. Гетьман людина хитра,

умна, бувала, але ж і діло скрутне. Чи вспіє він у слушний час дати щонайпотрібніші розпорядки і