Не вбивай. Батурин.

те також на гадці, що на всякий спосіб краще, щоб гетьман був біля нього, ніж десь там за

Десною.

Меншиков стояв кватирою в Городку, містечку на ріці Снові. Московські офіцери

запаслись грішми, напитками й гарними жінками, грали в кості і в карти та возилися з

молодицями, поперебираними в розкішні вбрання, зрабовані на постоях у великопанських

дворах і замках.

— Їй-Богу, вмерти зі сміху можна, як тая дівка шлєп за собою волочить! — гукав товстий

ротмістр.

— Гляньте, люди, на бюст у нашої Явдохи. Помилуйте, таж це гори, а не що! — кричав

його товариш.

Жінота, вирвана з нормального життя, перейшовши всі етапи воєнної деморалізації і

попавши в одаліски офіцерських гаремів, затрачувала сором і під впливом надмірно вживаного

алкоголю попадала в вакхічний настрій.

— Наплювать на Карла, до чорта з його довгоногими шведами, хай здраствують наші

красавиці, хай живе любов! — лунало раз у раз. У відповідь почувався жіночий виск, писк, регіт і

шльох, все перемішане в безтямний гармидер тонів, в хаос рухів, наглих, пристрасних, диких,

від яких людині нормального життя крутиться в голові і робиться млісно на серці, а які серед

війни стають нічим більше, як лиш звичайним, так любим вояцькому серцю інтермеццом.

Десь і музики взялися, і в Богом і людьми забутому Городку над річкою Снов почалася

Вальпургієва ніч.