Не вбивай. Батурин.

київському й білоцерківському, котрих раніше виряджено в Польщу для руйновання тих панів,

що з королем Станіславом тримають. Помилуйте, чотири тисячі кінниці! Цар гетьмана вождом

над кінницею настановляє, а чотири тисячі кінниці від нього бере. І будь тут мудрий! Кажуть,

гетьман як зварений ходив, не знав, що йому робити. Перше мати розважала його, тепер ігумені

Магдалини вже в живих нема, і гетьманові в нікого розради шукать. Мотря довгими віями свої

зіниці прикрила.

— Післав? — спитався Чуйкевич.

— Викручувався як міг. Казав: скорше булаву покладу, як таких сил позбавлю Україну.

Хто захистить її, таж мене народ проклене! А посли один за другим прибігали: «Посилай і

посилай».

Сотник замовк. Його обличчя, як ремінь, стало м'якнути і морщитися, робилося подібне до

шкури. Чоло пооралося, сердився козак.

— Бог його побив би! — вихопилося з уст. — Ая! Поб'є! — сам собі доповів, усміхаючися

гірко. — Коли йому швед не дасть ради, то ніхто йому нічого не зробить, проковтне нас з

чобітьми.

Мотря припрошувала гостя до страви.

— Мені вже, ваша милосте, і страва не смакує, і чарка не веселить душі. Забути не можу,

як тії полки з Києва відходили. Дві тисячі гадячан, що попереду в київській фортеці стояли. Не

один до того Києва приріс: побратався, покумався, дівчину собі знайшов. А тепер кидай усе, що

серцю твому любе, і спіши в тую Польщу, не знати за що й за яке. Хочуть пани Станіслава, хай