Не вбивай. Батурин.

хвилині покажу. Розумієш — в останній хвилині, бо часи зміняються, як погода в марті, і нічого

певного я нині сказати не можу і не хочу, а роблю так, щоб для нашого спільного діла добре

було.

— Ваша милість можуть покладатися на мене; надії не заведу.

Останні слова заглушив крик, зразу далекий, а потім чимраз ближчий, ніби хтось ратунку

просив і з цим проханням добивався до гетьманських вікон.

Орлик побіг подивитися, що це. Гетьманова голова покривалася тінями. Подушки з білих

робилися сірими, стеля нависала над ліжко, ікона з невгасаючою лампою відривалася від стіни і

ніби у воздухах пливла.

Гетьман передумував нинішну воєнну раду, розмову зі старшинами і гостину Меншикова.

Все воно переконувало його і впевняло, що наближається рішаючий момент, рішаючий,

не лиш для нього і для України, але, мабуть, для історії цілого Сходу. Тендітна сітка, котру він

так хитро й обережно сплітав, доснована дорешти. Треба вважати, щоб її не порвали. Кінець

діло хвалить, — треба подбати, щоб кінець не обезславив діла.

Мазепа дорожив тим своїм ділом. Хоч яке воно важке й небезпечне, любив його.

Покінчивши з Мотрею, нічого більше в життю своїм не бачив, що могло б приманювати його.

Так, так. Приїхали білі коні в Бахмач і повезли від гетьмана Мотрю. Білі коні!.. Коли б

тільки на тому й покінчилося! Післав би гетьман свою шестірню чорну і в золоченій кареті привіз

би назад Мотрю. Та чи приїде вона? Для неї Івана Степановича вже немає, є тільки гетьман

Мазепа... Зрозумій ти її! Гомонить Мемнонова колюмна, але що?.. Кажуть, у Мотрі знов з мамою