Не вбивай. Батурин.

— Знак?

Зняв з руки перстень.

— Гаразд, побачимо.

Дали знак до збірки, і незабаром від Дніпра у город

Могилів машерували шведські голубі однострої, а між ними чоловік космополітичної

краски авантюристів. Під пахою ніс свою бороду і, живо розкладаючи руками, говорив зі

шведськими старшинами мовою Ціцерона.

Сильно поруйнований Могилів, з котрого Петрові салдати тільки що втікли перед

побідоносним Карпом, виглядав, як город у казці.

Шведські вояки, що за час свого довгого походу сильно обносилися, повтягали на себе

частини московського вбрання, особливо штани й камаші. Хто запопав московський зелений

каптан, обертав його підшивкою наверх, а товариші сміялися і казали, що то від уроків

тутешнього жіноцтва.

Щораз то нові частини надтягали, обдерті, брудні, заболочені, очей людям не видно. Але

ті очі все-таки світилися воєнним завзяттям і вірою в геній свойого вожда.

— Vivat Carolus rex! — гукали, підкидаючи капелюхами. — Vivat victoria, vivat![38]

Дула канон пообтулювані ганчірками, на лафетах і муніційних возах гармаші з

пообв'язуваними руками, ногами, навіть головами, завдяки бандажам, великими не в міру.

Ледве тримаються канон, але покинути їх не хочуть.

— Vivat Carolus rex!