Не вбивай. Батурин.

За відділами вози з тяжко раненими, котрі вже йти не годні. Повідтинані пальці,

порозвалювані голови, кров крізь бандажі протікає наверх. Але й вони дивляться в напрямі

королівської квартири і притомленими, хорими голосами кричать:

— Vivat Carolus rex!

За раненими небіжчиків везуть, тих, що по дорозі померли. Товариші не хотіли їх без

військового похорону лишати. За них візники кричать:

— Vivat Carolus rex!

Між шведськими частинами відділи польські, шляхтичі на конях, кождий в іншому

вбранню, інша збруя, попадаються навіть сталеві шоломи й мисюрки. В деяких шаблі

предківські, дорогоцінні, рукоятки в ящурі, в сталі, оздоблені слоневою костею або насаджувані

дорогим камінням. Усякої породи коні, усякої форми списи, луки, скалкові довгі рушниці з

підпірками, бо самої не вдержиш, у вистрілі дриґне.

За військом женуть стадами худобу. Реве. Чує свій кінець.

Бубни, сурми, всякого роду дудки, сопілки, мультанки і другі крикливі інструменти.

Справжня мандрівка народів, воєнний маскарад.

Викупані шведи розходяться по своїх постоях, водяника до королівської кватири ведуть.

Перед воротами звичайної міщанської хати два високого росту трабанти з аркебузами на

варті стоять. Старшини щось їм говорять, вони перечать головою. Пропускають одного з них,

другий перед воротами з підозрілим гостем остається.

За хвилину виходить прибічний офіцер і проводить його крізь варту.