Не вбивай. Батурин.

дубова здовж стіни лавка, така сама скриня і якась стара комода, не достроєна до світлиці, ніби

гість. На лавці срібна умивальниця, а біля неї такий самий збанок з водою. На кілку білий, чистий

рушник з королівським знаком.

— Ти від його милості пана гетьмана, отче? — питав Карло латинською, не досить

вправною мовою.

— Від нього, ваше величество.

— Давно бачився?

— Днів тому кілька.

— Значиться, поспішав?

— І дуже.

— Де тепер гетьман?

— Я оставив його в таборі, миль вісім від Білої Церкви, тепер він уже, мабуть, до Києва

доходить.

Король добув карту з кишені і на скрині простер. Шукав білої Церкви. Відміряв цирклем

віддаль звідси до Києва:

— Скорим походом іде.

— Козаки до скорих походів привикли.

— Чув я про те. В Європі козак — це легкий кавалерист, — а я їх за кращих піхотинців

числю, а що найкраще в них, так це піоніри.

Пригадував війни Богдана Хмельницького.