Не вбивай. Батурин.

ніздрями, як у гончої собаки.

— Водний божок! — сміялися шведи.

— Нерей чи Трітон?

— Шпіон.

Водяник, побачивши старшин, зігнувся в чотири погибелі, доторкаючися відлітаючою

бородою землі, причому вода ще жвавіше стікала з його спини і з пошарпаних рукавів, і він

виглядав ще смішніше.

Старшини аж клалися на землю.

— Помилуйте! Де ж ви це опудало зловили?

— На човні в комишах сиділо. Так і видно, підзирав нас.

— Невже ж шведське військо амазонки, щоб мені їх у купелі підзирати? — озвався нараз

водяник класичною латинською мовою.

— Legatus ducis ucrainiensis Joannis Masepae sum[37], — сказав, кланяючись старшинам у

пояс.

— Помилуйте, панове, — реготався, — studiosus upsalensis, таж то зі сміху вмерти

можна.

— Legatus ducis ucrainiensis Joannis Masepae sum, — повторив водяник голосніше, навіть

різкіше. — Жадаю від офіцерів його милості короля Карла, щоб узяли мене під свою протекцію і

допомогли вскорі оглядати королівське лице.

Старшини перестали сміятися. Повставали, підійшли до дивного гостя.