Не вбивай. Батурин.

Священик розгрішив його. Покути не завдавав. Незабаром спокутує усе.

— Яке твоє останнє бажання, Василю Леонтійовичу, кажи, гетьман обіцяв сповнити, крім

одного... — речення не докінчив. Кочубей доповів собі: крім життя.

— Гетьмана побачити хочу, — відповів.

— Доложу йому.

Чура з ліхтарнею, за ним гетьман, за гетьманом кількох гайдуків.

Табор спить. Тільки варти стоять. Хоч гетьмана по ході пізнають, здержують і питають о

гасло.

Біля в'язниці старшина сторожить.

Зривається на рівні ноги і втворяє перед гетьманом двері. Гетьман ліхтарню від чури бере

і входить. Сам.

— Останню твою волю сповнити прийшов, — каже, кладучи ліхтарню перед себе на

землю.

Кочубей хоче встати.

— Лежи, Василю Леонтійовичу, лежи.

— Досить лежатиму, милосте ваша, але і встати важко. Ціле тіло болить.

— Не з моєї вини, Василю Леонтійовичу. Я тебе не скривдив.

— Сам я собі найгіршим ворогом був, — знаю.

— Самого себе найтяжче побороти.

— В тій боротьбі паду.