Не вбивай. Батурин.

суді стане.

— В руках свою голову принесе.

— Не він один. Буде таких богато.

— Цар ласкав.

— Тихо, вже йдуть!

Всіх очі повернулися в один бік.

Гетьман з Вельяміновим-Зерновим наближалися до майдану. Гриміли литаври,

тулумбаси ревли. Над гетьманом червоний бунчук хитався, як огненний язик.

Гетьман був у чорній кереї, горностаями підбитій, пояс на сумний бік. На рукоятці шаблі

червоний рубін горів. Гетьман задуманий, похмурий, ніби нікого не бачить, ніби всьому не рад.

За ним старшини, всі, як є в таборі, канцеляристи теж. Тільки Чуйкевича нема.

Вельямінов-Зернов в парадній, золотом шитій уніформі, з орденами. В руці в дудку

скручений папір, на шнурку звисає печать,

Входять вільною вулицею на середину майдану. Гетьман по старому звичаєві

повертається на всі сторони світу, козаки віддають йому честь. Перша сотня прибічного

сердюцького полку стріляє з мушкетів угору, всі враз, як один, «тра-рах!» Птахи зриваються і

кружать неспокійно, в воздусі чути порох. Орлик сповіщає зібрання, що цар гетьманові грамоту

прислав, і царський посол передає її Мазепі. Гетьман розгортає, перебіга оком і каже Орликові,

щоб прочитав уголос. Орлик читає голосно, але беззвучно, так і видно, що не з доброї волі

читає.