Не вбивай. Батурин.

душно було.

— Жаль мені тебе, товаришу, — відповів, стискаючи його руку. — Коли б ти сильніший

був...

— Гадаєш, утікав би? Ніколи! Завинив і кару прийму. Згину для постраху других, щоб не

шукали чужих богів, а свого берегли. Хоч тим послужу рідному краєві, хоч тим. Ох, Іване

Степановичу, коли б ти знав, як я відмінився в душі, як я тепер інакше дивлюся на світ, коли б ти

знав, як я турбуюся нашою долею. Запізно.

Зі зворушення дрижав, як у пропасниці.

— Помилуй мя, Боже, по велицій милости твоїй, — почав псалом покаяння, але пам'ять

не слухала його. Переплутував слова і вертався назад, — помилуй мя... Каяжеш, що добре

стоїть?.. Борони його, захищай, захищай, Іване Степановичу! — упав на тапчан і повіками

накрив підпухлі очі.

Гетьман на ліхтарку дивився, на нетлі, що пхалися до світла.

Кочубей не будився.

Гетьман встав і пустивсь до дверей. З порога ще раз озирнувся. Кочубей спав. Спав чи —

не жив?

ТРАТЯТЬ

Ніч, але ясно, як удень. Тихо. Навіть дерева не шумлять. Верби задивилися в ставок,

тополі в небо пнуться. Птахи перестали співати.

Чути тільки глухий луск сокир.