Не вбивай. Батурин.

небезпеки в другу, іще одної пригоди не позбувся, як у другу зовуть. А все те для добра його

величества і ради блага церкви нашої, а з поминенням всякого взгляду на життя і здоровля

ваше. Нічого я за тую службу вірную не бажаю, як тільки шани, яка належиться чоловікові

старому і чесному.

— Що тоді маю переказати його величеству царю, батюшці нашому?

— Передай йому мій поклін і впевни у вірності гетьмана Івана Степановича.

Меншиков стиснув руку Мазепи, бренькнув острогами і вийшов.

ЧОГО ПРИХОДИВ?

— Як ти гадаєш, Пилипе, чого це світлійший до мене приходив? — спитав гетьман

Орлика, коли цей, відпровадивши Меншикова, вернув у відпочивальню.

— Не можу я, ваша милосте, знати, не відаючи, що на раді зайшло.

— Що б там і не зайшло, а без причини він не приходив.

У них, бачиш, такий звичай, що перше з перцем, а тоді з серцем, перше полають, тоді

обіймають: «Мої ж ви!»... Настрашилися, що розгнівали Мазепу. А в того Мазепи все ще і козаків

нових набереться, і червінців дещо знайдеться. Жаль утратити союзника такого. Поки конина

тягне, не відпрягай.

Орлик бачив, що в гетьмановому серці злість у гореч перемінилася.

— Ваша милість по-доброму з князем Меншиковим розійшлися? — спитав.

— Чеши дідька зрідка, він і так кострубатий. Чує серце моє, що між нами ще до великого

дійде. Він мені ногу підставляє. Котрийсь із нас конечно спотикнеться і впаде... А все ж таки