Не вбивай. Батурин.

Гетьман підніс його і казав сідати.

— Що ж там письмо? — спитав нараз другим голосом, спокійним, діловим. — Написав

Ломиковський? Покажи!

Гетьман прочитав.

— От тут ще треба справити, Пилипе, щоб сумніву ніякого не було.

Подиктував в однім і другім місці змінені речення в тій самій актовій мові, в якій зложено

було письмо і якою він писав свої універсали й листи до полковників і старшин.

— Підеш до Ломиковського, щоб ще раз переписав це прохання і щоб завтра вранці

приніс мені. Хай прийде також Апостол, Горленко, Зеленський і, розуміється, ти. А тепер зайди

до холодної, виведи звідтам нашого шпига і достав його тут. Поклич Кендзеровського.

Орлик розпрощався з гетьманом. Цей ще раз завернув його.

— Якщохощет Господь, да устроїт. Пригадуєш собі?

— Пригадую.

— А все ж таки маєш час до завтра, роздумай гаразд.

Діло велике й важке. Якщо не почуваєш у собі сил витривати біля мене аж до кінця,

щасливого або ні, так краще скажи, і відпущу тебе.

— Витриваю, милосте ваша!

Кендзеровеький перший прийшов. Поміг гетьманові вбратися і накрив стіл до вечері.

Робив це, коли гетьман не хотів мати ні чурі, ні служок біля себе, довіряв йому.

Стародубського полковника свояк, дослугував ранги біля гетьмана, до котрого приляг цілим