Не вбивай. Батурин.

руках.

Тринітар затирав руки.

— Ad maiorem gloriam Dei[31]. Все в Божих руках, ясновельможний пане.

— Авжеж, що не в наших. Волі Божої нікому не минути, ї робимо що можемо, совість

наша спокійна. А тепер скажи І мені, де гадаєш сю ніч ночувати? Я казав би оставатись у таборі.

Кендзеровський відпровадить тебе до Орлика. Це зараз недалеко від мене. Добре?

— Як ваша милість прикажуть.

Гетьман добув зі скрині одяг, шаблю і шапку. Тринітар перебрався.

— І спереду, і ззаду хоч куди козак, — жартував Мазепа, повертаючи ним вправо і вліво.

— І рідна мати тебе не пізнала б, такий молодець.

В таборі трубіли на сон. Пустіли майдани, і мовкли вулиці. Над табором зоряна ніч

розпинала свій великий намет. За табором, якраз проти головних воріт на задуманім виднокрузі

викочувався місяць, великий і червоний... «На розлив крові», — казали вартові.

Надійшов Кендзеровський. Гетьман велів йому провести гостя до мешкання генерального

писаря.

Гетьман вийшов перед своє шатро. Здалеку дивився на табор, на курені й намети, на

вози і коні, що вкрили собою широкі поля, аж геть під виднокруг. Хто і пощо стягнув тих людей з

цілої України, відірвав від землі і від родини, від звичайного життя? І що станеться з ними за

місяць, за два? Чи багато лишиться в живих, а ті, що згинуть, чи гадають про те тепер, в ту

зорішливу ніч, що так і тягне тебе в рідне село, у вишневий садок? На чий зазов прийшли ті