Не вбивай. Батурин.

розступаються, лиш товпляться кругом, як на ярмарку перед будою комедіантів.

Дібравшись до тої лавки, на котрій сиділа Любов Федорівна, вона із великого зворушення

і втоми повалилася до її ніг і втратила пам'ять. Зчинився заколот. Зімлілу жінку понесли в двір.

За нею пішла й Любов Федорівна, щоб відтирати.

Трощинський не виходив. Він, як коли б ніщо, заснув сном чесного чоловіка.

Приказ давав Кожухівський.

Зайнявся перед Кочубеїхою. Натякав на службу, на тії невиспані ночі, котрі вони

проїздили, шукаючи Василя Леонтійовича. Коли б він не втікав, а сидів у своїм маєтку, то і цілої

тої немилої приключки не було б.

— Гадаєте, пане полковнику, що і в нього Трощинський не велів би стріляти? Василь

Леонтійович не втікав, — з притиском зазначила Любов Федорівна, — він по ділу поїхав.

— Куди?

— Того я не можу знати, а коли б і знала, так не повіла б. Це його річ, не моя. Як вірна

дружина мого мужа й пана потерплю за нього. Я готова!

— Ваша милість непотрібно хвилюються. Козацька річ слухати приказів свого вожда.

— Невже ж. він приказував Трощинському впиватися, та ще пивом, котре ні йому, ні

гетьманові не належить?

Трудно було Кожухівському заспокоїти схвильовану Любов Федорівну, а вже заставити її,

щоб хоч трохи присмирніла, він не мав ніякої надії. Боявся, що як прочуняє Трощинський, то між

ним і судеїхою може знов до якоїсь сутички прийти, і тому, як тільки молода невістка Кочубея