Не вбивай. Батурин.

— Сам він себе мусить спасати— відповів значуще гетьман.

— Себто як?

— Ти не молодик, товаришу, щоб тобі розум лопатою до голови вкладати. Кочубей живе

у Диканьці. Він уже кілька місяців не був у Батурині, відмовляючись нездоровлям. Я маю

царський приказ зловити його. Завтра вранці пішлю туди Трощинського й Кожухівського, дам їм

кілька сотень людей, щоб наказ царський сповнили. Нині про це ще ніхто не знає, тільки ти,

розумієш?

— Розумію, милосте ваша. Україна велика.

— Так, так, Україна велика, а там Запорожжя, Дон Крим, чимало місця на світі.

Апостол обіймив гетьмана за коліна, подякував

Гетьман перехрестився.

Не буде ж Кочубей таким дурнем, що, діставши в вістку, сидіти в своїй Диканьці і

дожидатися гетьманових сотень. А втече — так усе буде добре. За той час перемелиться, і мука

буде.

Як Мазепа перейде до Карла — тоді хай собі Кочубея питають як хочуть. Діла він не

попсує.

Післанець від Апостола прибув у Диканьку скорше від гетьманових післанців.

«Василю, спасайся, утікай».

Кочубей післав по Іскру, і вони перебралися через Ворсклу. Трощинський і Кожухівський

не застали їх у Диканьці. Перетрусили двір, питали людей — нема, утікли.