Не вбивай. Батурин.

І гетьман покликав Апостола до себе

— Товаришу! Маю тебе за чоловіка чесного і певного. Те, що скажу тобі, мусить

лишитися між нами. Любов Федорівна доскочила свого. Доносами доти наскучала Москві, доки

цар не велів мені зловити донощиків і доставити йому.

Апостол вірити не хотів. Догадувався чогось, а все ж таки не сподівався, щоб воно вже

сталося,

— І тебе туди вмішали.

— Мене? — і Апостол, зжахнувся. — Хай мене грім ясний уб'є, коли я туди свої пальці

сунув!

— Не потребуєш мені казати, але цар так гадає, жадає, щоб я і тебе йому післав.

— А ваша милість?

— Не бійся, я тебе не видам. Товариша й одномишленика свого Мазепа в руки катів не

передасть. Апостол подякував гетьманові.

— Але мені хочеться, — говорив дальше Мазепа, також і Кочубея рятувати. Він свекор

твоєї доньки, батько Мотрі, мій колишній товариш. Погане діло посилати такого чоловіка у

страшний Преображенський Приказ. Вийде таке, що циган завинив, а коваля повісять.

— Любов Федорівна завинила в тому ділі, — сказав Апостол, — а Василя Леонтійовича,

якщо ваша милість можуть урятувати, так, ради Бога, рятуйте! Він людина стара і дряхла,

виснажена безнастанними турботами, як йому видержати московський допрос? Спасай його,

Іване Степановичу, спасай!