Не вбивай. Батурин.

шкоду нашому спільному ділу, пускаючи інтригу між царя і гетьмана».

Цар стояв на тому, що винуваті тут не лиш Кочубей і Іскра разом зі своїми послами,

передатчиками доносів, але й миргородський полковник Данило Апостол.

Цар знав, що між Апостолом і Мазепою були колись невирівняні рахунки, а що Кочубеїв

син оженений був з Апостоловою донькою і що родини їх, як близькі сусіди, жили з собою, так він

і уявити собі не міг. щоб Апостол у доносі не мачав своїх пальців.

Цар не знав, що рахунки між гетьманом і його миргородським полковником вирівняні і що

Апостол зробився одним із найбільше довірених Мазепи, тому й домагався, щоб гетьман також

Апостола до нього на слідство прислав.

Але гетьман запевняв царя і його канцлера Гаврила Івановича Головкіна, що Апостол в

тому ділі ні при чім і що відривати його від полку й посилати в Москву разом з Іскрою і Кочубеєм

тепер дуже небезпечно, бо він тішиться великою повагою серед козацтва, котре і без того

бентежиться усякими слухами.

Апостол оставався біля гетьмана в Фастові. Гетьман, відібравши царські листи і приказ

зловити винуватих і відіслати їх на суд цареві, стурбувався немало.

Хоч цар і впевняв його, що ніяким доносам віри не дає, а все ж таки донощиків до себе

кличе, значиться, хоче їх слово почути. Хто знає, з чим вони наговоряться на муках.

А до того все ж це свої люди. Хоч як погано Кочубей і Іскра відплатили гетьманові за його

добро, а все ж таки знищити він їх не хотів, хоч би тому, що родини їх, а то й другі люди можуть

невинно потерпіти, от і Апостола тягнуть у це діло...