Не вбивай. Батурин.

на долоню і став їх числити.

— Є всі? — спитав жартовливо і злобно гетьман. Болгарин засоромився і сховав за

пазуху гаманець з червінцями, а тоді розщібнув сорочку і зняв з шиї ланцюг з великим хрестом,

котрий носив на голому тілі. Зубами розкрутив шрубки, і хрест відчинився. Добув з нього

невеличкий шматок паперу, що був тісно скручений і зложений в кількоро. Гетьман догадався,

що це лист.

— От, який хитрець! — сказав вдоволено. — Тебе хитрощів учити не треба.

— Біда — великий учитель, — відповів, подаючи гетьманові зім'ятий, дрібним, але

виразним латинським письмом написаний лист від короля Карла.

Гетьман, побачивши підпис, зірвався на рівні ноги. Подужав і відмолод. Скоренько пробіг

письмо. Лице його просіяло. На устах появилася тая приваблива усмішка, якою він умів

чарувати людей. Прочитав удруге і перехрестився.

— Богові всемогущому хай буде честь і дяка. Скидаємо ненависне ярмо. Пічнемо нове

життя. Благословення Божого просім, не для нас, а для нашої держави.

Відчинив вікно. Хотів кликати своїх старшин, щоб поділитися з ними радісною вісткою.

Король Карло гарантував незалежність України.

Та нараз ніби хмара насунулася на небо. Пригадав собі Кочубея. Ще він жиє. Ще жиє

українська леді Макбет, Любов Федорівна Жуківна. Жуківна... І гетьман задумався тяжко.

Спомини тридцятьох літ, як хмара жуків, загуділи над ним. Важко відігнатися від них. А треба.

Сказав аз, мусиш сказати буки. Не вільно здержатися перед нічим там, де рішається доля