Не вбивай. Батурин.

готовити коні в повіз.

ГОТОВА ЯМКА

Камінь, пущений згори, котився нестримно вниз. Мотря була останньою запорою, на якій

міг спинитися Кочубеєвий донос.

Але й тую запору Любов Федорівна усунула з дороги. Мотря не бентежила батька, він

всеціло остався під впливом своєї завзятої дружини. Не перечив їй, сліпо робив, що вона йому

веліла. Вірив у її розум і покорився силі її волі.

Перше вона піддобрювалася йому, то слізьми брала, то влесливими словами,

переконувала, манила видивом значіння і слави, а тепер і таких заходів не треба було, бо

Кочубей збайдужнів до всього, не цікавився ні війною, ні успіхами Карла, ні невдачами царя, на

всякі проекти своєї жінки відповідав байдужне: «Добре, Любонько, добре».

Прийшли осінні сльоти, а з ними кашель і ревматичні болі. Кочубей подав прохання, щоб

йому деякий час дозволено відпочити, й переїхав з жінкою у свій маєток у Диканьку.

Між тим Чуйкевичі вернулися в Батурин, і Мотря не стрічалася з батьками. Носила в душі

своє важке горе і ділила його зі своїм мужем, котрий поступив на службу і працював так пильно,

ніби хотів тою працею спокутувати гріх свого тестя.

А тесть, особливо ж теща, тривожилися, що ніякої чутки від отця Никанора не було. Аж

довідалися, що він щасливо приїхав до Москви, де його зразу приміщено в монастирському, а

пізніше в страшному Преображенському Приказі. Хто туди попав, мало коли виходив живим.

Була це яскиня, в котрій мордували людей найжахливішими способами. Без мук і тортур,