Не вбивай. Батурин.

без московських питок не можна уявити собі суду, — а все ж таки муки мукам не рівні. В

Преображенськім Приказі мучили так, що навіть цар тих мучителів звірями прозивав. Але в

прізвищу тім була похвала, не догана. Людей живими вішали за ребро на залізнім гаку, як м'ясо

в різницькому склепі, — страшні вістки ходили про цей Преображенський Приказ.

Кочубеєві серце стискалося на гадку, що туди попався отець Никанор. Він не був

жорстокий зроду і, грішучи, боявся не так гріха, як Божої кари за нього. Бачив муки на судах

людських, і мороз ішов йому по шкурі на згадку про суди Божі.

Але Любов Федорівна заспокоювала його. Видно, цей Никанор недотепа, може, наплутав

чого, треба післати другого чоловіка, більш годящого.

Насунувся Петро Яценко, вихрест, добрий знайомий довірениці Любові Федорівни,

шинкарки з полтавського шляху.

Яценко теж займався орендарськими промислами в Ахтирському полку, а що був він

великий охотник на гроші, так радо згодився стати Кочубеєвим послом. Його заприсягли на

вірність і тайну, заосмотрили червінцями і талярами й виправили слідом за Никанором.

— Тільки вважай, — наказував Кочубей, — будь чуйкий, як собака, а хитрий, як змія, щоб

не попсував діла, за яке буде тобі така нагорода, що й ніяких промислів не будеш потребувати.

В Москві карають остро, але й нагороджують щедро.

— Я на кару не ласий, а нагороди з рук даром не пущу, — відповів Яценко,

— Не забудь, — пригадував Кочубей, — розказувати по пунктам, як я тобі не один раз до

голови клав. Той ксьондз, що його Мазепа до Станіслава посилає, називається Заленський. Він