Не вбивай. Батурин.

Як п'яний, переходив Орлик гетьманські покої. Перед останніми дверима щось чорне

висунулося з кута.

— Пішов геть! — гукнув Орлик на гетьманського карла. — Снується то, як тінь, і людей

лякає!.. Підслухував?

Карлик відскочив від нього.

— Честь не все ходить з ростом у парі. Пан генеральний писар не подумав, що в малого

чоловіка може бути велика честь, і навпаки. Ніколи я не хитався у собі, чи маю панові мому вірно

служити, чи ні.

— Служба службі не рівна.

— А слуга слузі. Один служить, як пан, а другий панує, як слуга. Не в службі річ, а в

характері. Можна служити і бути паном, а можна не мати ніякої служби і бути слугою; що кому

пан Біг дав.

— Чого ж ти хочеш від мене?

— Хотів спитати, чи здоровий пан гетьман.

— Піди й подивися.

— Нині ні. Ви ж казали, що я тінь. Тінь мусить мати

світло, а нині світла нема — темрява. Підіжду до завтрішньої днини. Мені ще час, але

декому спішно. Низько кланяюся генеральному писареві і бажаю йому спокійної ночі, доброї

ночі, тихої ночі! Оревоар!

Як тінь, шулькнув у сіни і побіг до своєї кімнатки. «Цей чорт ніби у душі чоловікові читає»,