Не вбивай. Батурин.

такого зчинилося на раді, що вивело старого гетьмана з рівноваги?

І старшини стали перешіптуватися між собою.

— Навіть у царя на обід не лишився!

Це їх турбувало найгірше. Це був дійсно поганий знак. Крізь зачинені двері чути було, як

гетьман ходив кругом стола; ходив, ходив, ходив...

— Що сталося? — питали Кендзеровського.

— Не знаю. Його милість словечком не відзивалися до мене, — відповів і, зітхаючи,

вийшов.

Пристали тоді до Орлика. Але й він нічого сказати не міг.

— Може, які листи?

— Ніяких таких листів не було. Видно, на раді збентежився.

— Цар — нахальна людина. Чи не обидив він його?

— Не гадаю, щоб аж до того дійшло. Цар потребує наших людей і — червінців, а вони є

тільки в Мазепи.

— Як колись у батька Хмельницького бували. Король мерз тоді у своїх покоях на Вавелю,

не було курки, щоб йому на обід зварити, а в Хмельницького все гроші знайшлися... — завважив

хтось.

Гетьман ходив, ходив, ходив.

— Ви як собі гадаєте, — озвався Апостол, шарпаючи свій вус, — а я таки йду. Не люблю

такої гостини.