Не вбивай. Батурин.

— Наш судець Чуйкевич куди краща людина.

— Золото, не чоловік!

— А син?

— Яблуко від яблуні недалеко паде. Молодий Чуйкевич у свого батька вдався.

— Гадаю, що в нього ще більше характеру, ніж у батька. Подумайте лише. Цей парубок

закохався у Кочубеєву Мотрю, ну, як чорт у вербу.

— Добра мені верба, Кочубеєва Мотря! Це ж найпишніша троянда, пане-товаришу! —

завважив Орлик.

— Для тебе, генеральний писаре, бо ти, хоч свою гарну жінку маєш, але й на других не

від того, щоб глипнути оком. Звичайно, — молодий. А мені вже не до жінок. Отож кажу,

закохався Чуйкевич у Мотрю, Мотря до гетьмана втікла, а він її у гетьмана сторожив, для нього.

Погадайте, яка це вірність!

— Бувають ще характерні люди на нашій Україні.

— Україна буйна, на ній усяке квіття процвітає.

— Але будяччя найбуйніше буяє!

— Звичайно, — степ. Та ми відбігаємо від речі. Про молодого Чуйкевича мова. Чую, він

тепер знову до Мотрі сватається.

— Говорять.

— Кажуть, нібито Кочубей і старий Чуйкевич уже й гетьмана просили, щоб їм дітей

повінчати дозволив.