Не вбивай. Батурин.

Орлик відчинив вікно і здалеку побачив гетьмана, котрому назустріч біг Кендзеровський.

Орлик знав гетьмана, як тільки можна було його милість знати. Вгадував, коли він у

доброму, а коли в поганому настрою. Тепер зжахнувся. Гетьман надтягав, як чорна хмара.

Орликові потемніло в очах. Нагадався йому той Мазепа, котрого він бачив по від'їзді царя Петра

з київського бенкету... «Слухай, що Меншиков каже».

Орлик відскочив від вікна і почав згортати та порядкувати на свойому столі якісь папери.

Деякі ховав у нагрудну кишеню.

— Не остався наш гетьман у царя на обіді, — завважив Данило Апостол і перестав

крутити свій ус.

Нагло відчинилися двері, і в хату увійшов Іван Степанович Мазепа. Його обличчя,

звичайно блідаве, ніби зі слонової кості, паленіло. Між бровами зарисувалася характеристична

складка, уста затяглися, вус нервово дрижав.

— Здорові були! — сказав, не підводячи задуманих очей, перейшов хату і вступив у свою

спальню. Кендзеровський заніс за ним туди кирею і шапку, замкнув двері і вийшов до старшин.

Ті стояли, збиті в гурт, збентежені, і не знаючи, що їм робити: йти чи дожидати, аж вийде до них

ясновельможний?

Такої ситуації вони не пам'ятали.

Гетьман дуже вважав на товариські форми. Хоч як був іноді стурбований, а може, й

лихий, а все ж таки зі старшинами чемно і ввічливо вітався. А тепер він перелетів через кімнату,

як вітер, і тільки його сап'янці проскрипіли, аж здавалося, долівка під ногами застогнала. Що