Мотря

поломінь, зливаючись з тою, яка з'їдала до останку дах.

Не було мови про те, щоб рятувати хату. Добре, якщо пожежа не перекинеться на

сусідські стріхи. Може, й не перекинеться, бо дерева спиняють огонь, а ціле село в садках. Такі

гарні садки, так багато овочів сего року. Хати далеко від себе стоять. Село нестаре, а може,

недавно відбудоване, землі багато, нема що людям тиснутися так, як у городі.

"В городі було би куди гірше", — думав собі Чуйкевич, падучи знесилений на мураву. Він

весь горів. Ліве рам'я пекло, в очах огонь, в ушах шум, в устах спрага. На висках ніби хтось

молотками валить.

Біля нього його помічник. Цей тільки дише й плює.

— Тю! Проклята Москва, от чого начинила! Вашій милості нічого не сталося? — питався

Чуйкевича.

— Нічого замітного. Присхне. Добре, що ми тільки душ врятували.

— Одних врятували, а других до чорта післали. Що його, то не пропаде. Він свого не

дарує.

— А тобі, товаришу, нічого?

— Лихе не пропаде! — відповів, посвічуючи білими зубами. — Я вже у всіляких пригодах

бував і ось який здоровий, як риба. Мене мамуня в такій воді перший раз купала у річній та ще в

саме полуднє браній. То жива вода... Ге-ге-ге! — сміявся, випльовуючи решту диму й сажі зі

свого рота. — Боязкі оці ратні люди, — казав, присуваючись до свого старшини, — такі боязкі, як

тхорі. Вони тільки на писок моцні, страх, як лаються, з вереском кидаються в бій, але при