Мотря

дошками двері. Догадався, що воно таке. Знав із жалоб та з оповідань, як царські люди живцем

палять не податливих на їх ласку хахлушок. Руками відривав від вікон дошки, шаблею рубав

шибки скоро-скоро, незважаючи на скло, що скакало до очей, й на тріски, що били в лице.

З вікон, як з кагли, бухнув дим.

Ускочив туди.

Хата всередині ще не горіла. Дубові двері від сіней спиняли полумінь, що з вишки

спускалася вділ... Але дим вдирався крізь усі щілини, і стеля вже тріщала. Не бачив нічого, чув

тільки жіночі стони. Вхопив одну, що лежала без пам'яті біля лави, і, як колоду, перекинув її крізь

вікно... В той момент побачив своїх козаків, що гонили москалів.

— Двох тут! — гукнув на них. Один всунувся крізь відчинене вікно.

— Другий стій там! Посвіти!

Цей вхопив якусь гарячу головню, і в хаті зробилося настільки ясно, що можна було

бачити, де яка лежить. Висували їх крізь вікно і подавали тому, що стояв під хатою, щоби ніс у

садок, на мураву.

— Скорше, скорше, бо стеля тріщить! — наглив Чуйкевич.

Дим гриз в очі, вдирався носом і устами, ще трохи — і край!

— З-під постелі ноги торчать, — говорив козак.

— Тягни! — відповів Чуйкевич. Витягнули останню, що перед димом влізла була під

постелю, де крілі мали свою нору, витягнули, перекинули і самі за нею вискочили надвір.

За хвилину стеля з луском повалилася додолу і вікнами, як з велетенської печі, бухнула