Мотря

був, а досвідчений ратник. Йому-то якось і вдалося засягнути Чуйкевича кінцем своєї шаблі на

лівому рамені. Чуйкевич почув удар і, не знаючи ще, чи він ранений, чи ні, зробив нагло сильний

виступ лівою ногою, наніс напасникові важкий удар і зі скорістю блискавиці, перескакуючи з ноги

на ногу, рубонув направо і другого засягнув по голові. Два зойки, два стони — і ніби хтось двома

повними мішками гепнув об землю...

Трутив ногою ворога й вибіг на вулицю...

Наглий блиск осліпив його.

Полумінь, як язик казкового смока[11], лизнула вулицю, ніби хотіла досягнути того

подвір'я, з котрого саме вибігав Чуйкевич.

Подався за ворота і побачив, як полумінь знялася вгору, обсмалюючи листя дерев, що

росли біля хати. Листя скверчіло, скручувалося й летіло, як птахи, як мотилі, високо під чорні

хмари, що нависли понад нещасливим селом, ніби втікало кудись далеко.

Горіло обійстя по другім боці вулиці.

Чуйкевич пустився туди.

Перебігаючи вулицю, наткнувся на кількох москалів, що без шапок, з попідтиканими

шинелями гнали, озарені сяєвом пожежі, як чорти по пеклі. Широко відчинені очі, в яких

малювався нестяменний жах, насторошені вуса, повивалювані язики робили їх грізно смішними.

Один зударився з Чуйкевичем, пошпортнувся і впав. Чуйкевич переступив по нім і побіг до

гарячої хати.

Перше, на що звернув увагу, були наглухо позабивані вікна і заставлені возами, саньми і