Мотря

— Так, але це негарно і грішно. Генріх VIII був звір, як дикий кабан, хоч і славний король.

Не хочу, щоб і про тебе так писали. А до того ти в літах, а вона щолиш розцвітається.

— Ви ж самі сказали, мамо, що дух — сила, не тіло.

Ігуменя мовчала.

— Та чи полюбить вона тебе? Великий рів поміж вами, боюсь, чи подасте собі руки крізь

нього. Не дай Боже, щоб її присилували йти за тебе, за булаву. На таке подружжя

благословення свого не дам.

— Силуваним конем не доробишся. Тут тобі й слово моє, мамо, що тільки за

добровільною згодою Мотрі одружуся я з нею.

— Коли для справи і це тобі потрібне — нехай. Та якщо правду маю сказати, то не вірю я

в це діло, не вірю! Кочубеїха не з тих, що ради доньки зрікаються почесті для себе. В неї, крім

Мотрі, є ще другі діти. Вона схоче, щоб всі вони могли похвалитися мамою гетьманихою. От

що!.. А втім, як гадаєш. Судженої і конем не об'їдеш, — нехай! Дзвінок озвався вдруге.

— Пора мені на молитви, — сказала ігуменя і попрощалася з сином.

Розійшлися. Він хідником пішов до брами, вона крізь город, з патерицею, чотками й

молитвословом пустилася до монастирської церкви. Але в півдороги стала й озирнулася.

Дивилася, як її син, старий літами та дійсно молодий духом, різким кроком прямував до

воріт за черницею-воротаркою з фіялковими очима.

— Дивні твої діла, Господи! — казала Марія-Магдалина, переступаючи церковний поріг.

З ГЕТЬМАНСЬКИМ ЛИСТОМ