Мотря

мені тебе на шнурочку водити. Але чи за тими панями та княгинями не забуваєш ти про своє

діло? — І не дожидаючись відповіді, казала дальше: — Забагато марнуєш народу. Погадай,

скільки його в тих походах царських вигинуло, скільки при будуванні фортець змарнувалося?

Великий гріх береш ти на свою совість, Іване!

Гетьман піднявся з крісла і пройшовся кілька разів вздовж келії. Це було питання, котре

його дійсно боліло.

— Може, я тебе в надто болюче місце вразила, сину? Прости! — сказала ігуменя, водячи

за ним своїми грізними очима.

Гетьман, замість відповіді, поцілував її в руку.

— Так, мамо, ніхто, крім вас, не знає, як мене тая кривда болить.

Він розказав їй те, що бачив нині при будові фортеці.

Хотів розказувати спокійно, щоб не бентежити маминого серця, надто чулого на біду і на

горе ближнього. Але не міг. Його голос дрижав, як зависоке настроєна струна, то могутнів, як

грюкіт весняного грому, то заломлювався і поринав у глибині розпуки. Марія-Магдалина

повисала на устах Івана Степановича своїми пронизливими зіницями, і тоді мати й син робилися

одним великим терпінням. Нараз гетьман припав головою до рук мами:

— Мамо, мамо! Яка важка оця булава! Яка вона важка, як хрест!

А вона гладила його темне, буйне волосся, на котрім, як на мураві перший іней, білілися

срібні нитки, і, знімаючи свій зір до образу розп'яття, що висів на супротивній стіні, казала:

— Двигай цей хрест, мій сину, двигай, Господь його на тебе вложив, терпи! Нічого нема