Мотря

звичаїв ще не знав, а вони дуже відрізнялися від московських. Але ввічлива гостинність

достойного господаря, оздобленого орденом святого Андрія і Білого Орла, підбивала його. Він

хотів приподобатися гетьманові і прислужитися йому, а що вино йшло в голову, а не в ноги, так і

розв'язував свій здержливий язик.

— Не знаю, — казав, — як на таку достойну особу, як милість ваша, осміляються нікчемні

люди підіймати свій голос.

— Приміром. Кажіть, будь ласка.

— Це навіть непристойно говорити, і не знаю, чи безпечно.

Гетьман поклепав його довірено по рамені.

— Добродію! Ще не було такого случаю, щоб гетьман Мазепа зрадив кого. Це вам

найкраще може засвідчити сам милостивий наш государ.

Царський чоловік встав і поклонився перед невидимим маєстатом свого грізного пана й

повелителя.

— Це нам усім відомо, — казав, — але ж неблагорозумно обижати столь достойні вуха

такими непристойними словесами.

— З непристойних уст непристойні слова виходять, — відповів гетьман, — це не ваша

вина, а їх, і ніякої обиди тут за вами нема. Говоріть зі мною, як зі своїм чоловіком.

Це ще більше взяло москаля за серце, і він, витираючи масткі уста своєю правицею,

казав:

— Нещодавно, як почалася нова жалоба на достойність вашу за похищеніє дочері одного