Мотря

невдоволений ними.

— Ще ся той не вродив, щоби всім догодив, — відповів Мазепа. — Я це знаю, і ви це

знаєте, панове. Але доходить до моїх ушей чимало такого, з чого я можу вносити, що

невдоволених моєю особою таки дуже багато, а воно недобре. Тепер Україні такого гетьмана

треба, щоб ним були всі задоволені і щоб усі послухали його, якщо він повернеться до них у

якійсь незвичайній потребі.

Тут гетьман урвав. Старшини ждали, чи не скаже щось більше. Але, на їх жаль, тільки на

цім натяку й скінчилося.

— Нарікає на мене посполитий народ, — говорив гетьман, — що я за шляхтою тягну, а

шляхта пише супліки на мене то до короля, то до царя, що я її не досить забезпечую. Тих суплік

і в царя, і в Меншиковві, і в других царських урядників чимало. Коли б ви їх прочитали, панове,

то побачили б, який то неприхильний до шляхти оцей гетьман Мазепа. І так я все між молотом і

ковалом лежу, другого давно вже розтрощило б, але я, дякуючи свому розумові мізерному, все-

таки навіть Україну між Дніпром, Случею і Дністром заховую під владою моєю. Народ так вільний

і без усякої перепони користується землею. Без перестанку прибувають і нові переселенці, з

Молдавії, з Полісся, з Литви, з Покуття. Країна загосподарьовується і все більше й більше

набуває справжнього козацького устрою. А все ж таки — Мазепа, пан Мазепа Палія у Сибір

запроторив. Мазепа винищує народ!

Старшини обурилися. Це говорять люди, несвідомі діла, наволоч всяка, готова

кожночасно ловити рибу в каламутній воді. На них нема що оглядатися. А старшини розуміють