Мотря

нам в Київ московський митрополит, то ми запремся в монастирях, і разві нас із монастирей за

шию і за ноги поволокуть, тогда только московский митрополит в Києві будет... Нам лучше

смерть принять, нежели митрополита із Москви!" Він, як і покійний незабутньої пам'яті Йосиф

Нелюбович Тукальський, тримався писанія, котре говорить: "Врагу твоєму віри нікогда не даждь"

і боронив нашої української церкви. А князь Четвертинський продав її, хоч ціле духовенство

протестувало. Ні народ, ані гетьман Самойлович не постояли за нашою святинею, тепер наша

церква в ярмі. Руки митрополита спутані, він кроку не ступить, не поспитавшися Москви. А мені

не хочеться, щоб він у мому ділі Москви питався. На мене вже й без того московське ярмо

сильно налягає... — Гетьман на хвилину спинився, Орлик слухав, до чого він веде. — Тому-то й

я прошу тебе, щоб секретно поїхав до Києва і розвідався в митрополії, як вони там поставилися

б до мого з Мотрею Кочубеївною подружества, тому, бо вона мені хрещеницею доводиться. Ти

служив писарем у Київській митрополичій канцелярії, знаєш усі входи й виходи і я тебе не

потребую вчити, як братися до цього тонкого діла, щоб і вовк був ситий, і коза ціла.

Орлик, помовчавши хвилину, відповів:

— Дуже я гордий, що ваша милість вручають мені, молодому й недосвідченому, таке

"субтельне" діло, і я постараюся сповнити, як можна краще; це почесне для мене завдання. Але

гадаю собі, що тут труднощі не тільки в церковних перешкодах, а ще більше в нашій внутрішній

політиці.

— Як ти це розумієш?

— А так, милосте ваша, що Любов Федорівна і її партія матимуть козир у своїх руках.