Мотря

— Так, милосте ваша; я роджений 72 року.

— Внуком моїм без мала міг би бути. Молодий ти і брехати ще не вмієш. Паленієшся.

Кажу тобі: ти або щось брешеш, або щось скриваєш переді мною, а одне і друге недобре, бо як

із одного, так і з другого може вийти шкода не лише для мене, але й для справи.

— Ніяково казати, милосте ваша. Прямо соромно. Боюся обідити уші мого милостивого

пана.

— Говори, не бійся; чого то я не наслухався про себе.

— Кажуть... — Орлик зам'явся.

— Що кажуть, говори! — наглив гетьман.

— Кажуть, немовто... немовто милість ваша пірвали Мотрю Василівну.

— Що таке? Повтори! — гукнув гетьман.

Орлик пополотнів.

— Що таке? Повтори. Я вухам своїм не вірю.

— Кажуть, — говорив дрижачим голосом генеральний писар, — немовто милість ваша

порвала від батьків Мотрю Василівну.

— Ха, ха, ха! Ха, ха, ха! Я? Мотрю Василівну? Пірвав? Ха, ха, ха!

Орлик перестрашено дивився на Мазепу.

— Гетьман пірвав доньку генерального судді. Ось тобі новина. Но, такої новини я не

сподівався почути. Гарні у вас в Батурині новини. Поїдь лиш з того Батурина на тиждень, а

видумають про тебе щось таке, чого б ти і за рік не придумав. І чого то не балакали про Мазепу.