Мотря

як свята Варвара втікала від своїх недобрих родителів.

— Мотря Василівна втекла до вашої милості?

— Перед насильствами матері своєї спасаючись. У кого ж її було шукати приюту та

протекції, як не в гетьмана. До московського воєводи не хотіла йти, бо вона його не признає, а

до монастиря також ні, бо якраз туди й хотіла її Любов Федорівна запроторити, значиться,

оставався тільки гетьманський двір. Це одиноке місце, куди рука Василя Леонтійовича, а краще

сказати, загребущі пальці Любові Федорівни поки що не сягають... Так вона тоді по всіляких

пригодах і прибула до мене.

— До Бахмача?

— А куди ж би. Тут вона ще й тепер перебуває.

Дивно було Орликові почути з уст гетьмана таку відомість. Він знав прикре відношення

Любові Федорівни до своєї рідної доньки, але не гадав, щоб воно аж до такого дійшло. Що ж

дальше буде, гадав собі Орлик. Кочубеї не всидять тихо, а з другого боку, й гетьманові ніяково

панночку з такого роду невінчану коло себе тримати, а повінчатися з нею теж нелегко, бо це

його хрещениця. Як тут вийти з такої халепи?

— Генеральний писар зажурився! — почав гетьман. — Нема чим. Дасть собі раду Мазепа.

Ніяких труднощів тут не було б, коли б покійний Гедеон Четвертинський не закабалив був нашої

церкви. Його попередник, блюститель київської митрополії, Методій Филимонович, який був

послушний Москві, а й він на вість, що москалі, забравши білгородську єпархію, і на київську

зазіхають, спалахнув гнівом великим і перед воєводою Шереметьєвим гукав: "Єсли приїдет к