Мотря

— Уповай на мя, ісцілю і... правда?

Німець аж рота роззявив. Він не бачив Мотрі здоровою і не міг надивуватися, що вона

така "резолютная", "темпераментная панночка, temperamentvol es Fraulein"[49].

— Химерика, істерика, комплекція, апоплексія, — кажіть собі що хочете, а я встаю, встаю,

бо довше влежати не можу, — скука! Чули ви коли таке слово, шановний добродію

ляйбмедікусе?

— Чув. Скука, Langeweile[50], довга хвиля, себто такоє психологіческоє настроєніє, коли

час здається тобі довшим, навіть багато, дуже багато довшим, ніж він у дійсності є.

— Говори до нього, коли він німець. Не вміє по-людськи відповісти, зараз "фізическоє,

психіческоє і всякеє другоє настроєніє". Мені цікаво знати, чи скучали ви, добродію, от що!

Мабуть, ні. Ваші земляки, здається, ніколи не скучають, це виключно наша слов'янська недуга,

та ще англицькая. Отже, знайте, це недуга дуже грізна, настільки грізна, що як ви схочете мене

довше тримати в "одрі недуги", так я попаду в меланхолію, в манколію, або в мехлодію, як у нас

кажуть, от що!

Німець не знав, чи поважно приймати ті погрози, чи сміятися з них. До гетьманських

жартів привик. Гетьман не раз як стане по-латинськи жартувати, то хоч кладися від сміху. Які він

латинські терміни вміє підбирати, які дотепні дефініції творить. Але з Мотрею він не знав, як

йому бути. Привик до гарно образованих панночок, котрі в розмові з чужим чоловіком поза "так" і

"ні" далеко не виходили, а тая українська німфа прямо грається ним, як куклою з вертепу.

— Ну, пане німець, що ж ви скажете на те, коли я в меланхолію попаду? — питала його.