Мотря

держиться, знала, що такий "політичний" чоловік, як Мазепа, не може входити до дівочої

спальні, коли хора, дякувати Богові, поправляється. А все ж. таки недобра була, що не бачить

його. Так довго, крім скучних "медікусів", крім тітки Лідії і свого чури, не бачила нікого. Скучала.

Дні такі короткі, а вечори і ночі безконечні, чому ж він не прийде до неї, щоб розігнати скуку?

Може, ранком, ніби сонце — зійде.

Але нарано гетьман тільки велику китицю квіток прислав, а в ній маленьку записочку, що

"цілує її рученьки білі і бажає скорого подужання її милості Мотрунонці Василівній".

Мотря впивалася запахом квіток серед зими і п'яніла від гетьманських слів.

— Я нині встаю, — сказала до лікаря, що прийшов її відвідати вранці.

Німець перестрашено глянув на неї.

— Як же це?

— А так, знаєте, правою ногою скакиць з ліжка і встала. Вдавала сильну і бадьору, хоч тої

сили ще не багато було. Лікар зашурав ногами, розкашлявся, то знімав, то закладав на ніс

великі окуляри.

— Сіє можно учинить і в сіє мгновеніє, — почав своїм окремим язиком, — але какая

польза від того?

— Польза, польза! — жартувала Мотря. — Мені наскучило лежати тільки.

— Панночка делікатної комплекції, не може рискувати своїм дорогоцінним здоровлям. Це

недозволенная химерика. Хорий повинен повинуватися лікареві, ібо той печалиться об його

здравствії.