Мотря

Кажуть, гетьман хитрець, чоловік влесливий і підступний. А як же йому іншим бути серед

тих загальних хитрощів і підступу, серед коверз, котрі, як гадини, чаяться за кождим корчем,

здовж кождої стежки? Будь він легковірний і щиросердний, так давно втратив би не тільки

булаву, але й життя. І так диво, що такий довгий шлях пройшов серед тих, своїх і чужих, ворогів.

Коли б на чисту воду виплив, на гладку дорогу ступив, коли б воно сталося скоро, дай йому

Боже!

Увійшла тітка Лідія і засвітила свічки.

Мотря полюбила її. За той час як лікар позволив хорій розмовляти, вони познайомилися

ближче. Тітка Лідія нагадувала Марію Федорівну, тільки була живішої вдачі. Пам'ять мала

здорову. Мотря довідалася від неї не одно про молоді літа Мазепи і про його родину. Як з

книжки вичитувала, хто з ким оженився і котра за котрого віддалася. На пальцях перечислювала

дітей, при дівчатах додавала: primo voto, secundo voto, tertio voto, така-то а така-то.

Мотря кликала її тіткою, а вона Мотрю донею.

— Тітусю, я завтра встаю.

— Ти? Завтра?

— Так. Лікар мені позволив, під вечір, на годинку, як жару не буде.

— Славити Бога, що так. Тільки ти, дитино, не воюй, вважай на себе, бо з такої хороби

нераз сухота буває. Чула, може.

— Може, й чула. Але я сухоти не дістану. Я хочу жити.

— Хто з нас жити не хоче, а диви, скільки людей вмирає.