Мотря

Особливо в нас. Крім декількох, як ось Анни Реїни, Доброгніви, Марти Борецької, сотникової

Зависної, Олени Виговської, котрих імена перейшли до історії, всі вони здебільшого золотий

гріш високих даровань розмінювали на мідяну монету дрібних амбіцій.

Любов Федорівна до тих останніх належить. А жаль, бо жінка не дурна і сильної вдачі.

Мазепі немило було боротися з нею, але нічого не вдієш, — треба. Не йти ж йому під

кочубеївський пантофель. Останній крок Любові Федорівни, щоб викрасти насильним способом

Мотрю, являвся подією рішаючого значення. Гетьман мав у руках сильний козир. З Любові

Федорівни спала личина, за которою вона скривала своєсправжнє обличчя.

Тепер ніякі фарисейські викрути не поможуть. Ще недавно при бенкетному столі в

Ковалівці впевняла його, що до ніяких коверз рук своїх не мішає. А тепер, диви, яку штуку

затіяла. Харцизів на гетьманський двір посилала.

— На тім хтось з нас голову скрутить. Не інакше. І гетьман плеснув у долоні, даючи знак

своїм покоєвим, що іде на спочинок.

ЧИ ПЛАКАТИ, ЧИ СМІЯТИСЯ

Мотря нетерпеливо дожидала гетьмана. Але він тільки поклін тіткою Лідією її милості

переслав і передав дарунки, які для неї привіз, — нові, в дорогоцінних переплетах книжки.

Розпитувався про її здоровля і поводження, але до спальні не входив. Тоді, як вона без пам'яті

лежала, цілими годинами пересиджував біля її постелі, а тепер, коли могла б уже й

розбалакатися з ним, не приходив.

Мотря була лиха на себе й на гетьмана. Догадувалася, чому він тепер осторонь від неї