Мотря

нелюдяною, а в тім випадку, де ходило о Мотрю, гидкою і небажаною. Мотря і допрос! Тих двох

понять він не міг погодити з собою.

— Смію просити вашу милість, щоб це діло осталося за мною. Я при свідках спишу

зізнання того чоловіка і скріплю їх присягою. Я ручив йому своїм чесним словом безпечність і

незайманість особи, покладаючись на ласку вашої милості, котрої прикази сповнив я, як міг

найкраще.

Гетьман надумувався хвилину.

— Розумію тебе. Хай буде, як ти собі бажаєш. А що ж Мотря Василівна на те?

— Я з Мотрею Василівною за той час, як тут вашої милості не було, не бачився і не

балакав.

— Ні разу?

— Ніже єдиного.

Гетьман пронизливо глянув на свого канцеляриста.

— Дивний ти чоловік, Іване, дивний.

— Мені здається, що звичайний.

— Якраз тому дивний, бо люди тепер не звичайні, себто не такі, як повинні бути.

— Хочу бути чесним з собою і хочу вірно свою службу нести Україні і рейментарові

мойому.

— Нехай тобі Господь поможе витривати в тім намірі добрім. Таких людей нині

якнайбільше треба. Часи непевні, треба нам певних людей. Числю на тебе.