Мотря

— Цікавий ти, Павлусю. Побіг.

Мотря розглядала універсали і письма Мазепи. Довідалася багато дечого такого, про що

їй і не снилося перше. Не гадала, що це таке трудне і складне діло — гетьманувати. Треба

боронити краю і перед зовнішними, і перед внутрішними ворогами. Одних і других багато. І

цареві годи, і своїх людей собі не зражуй, — поміж дощ ходи, незамітно скріпляючи й

поширюючи свою владу. Одно листування з полковником Новицьким яке цікаве. Раз величає

його гетьман своїм товаришем і другом, то знову докоряє йому, що приказу не виконав як слід. А

все такими вважливими, деколи навіть хитрими словами. Нелегка річ гетьманська булава.

Нараз Павлусь, як вітер, у світлицю ускочив.

— Гетьман! — і руками об поли вдарив.

— Що ти кажеш?

— Ясновельможний пан гетьман приїхати зводив.

— Як же це? Без сурм, без дзвонів?

— Мабуть, щоб вашої милості не тривожити. Власними очима бачив, як до двора

ввійшли. Пан Войнаровський проводили їх під руки. Їх милість усміхалися, балакаючи з ними.

Мотря книжку під подушку сховала.

КОЛИСЬ І НИНІ

Чуйкевич переходив попри цвинтар, і його спокусило зайти.

Сам не знав чому. Звичайно бадьорий і повний охоти до життя і до боротьби за нього, не

любив приютів смерті.