Мотря

пресвітлого величества..."

Прочитавши останнє довге речення, хлопець підніс очі від книжки і глянув на свою паню:

"Читати?"

— Читай, це інтересне!

-"...Тут теди, видячи їх пресвітліє монаршії лица, превеликую і премилосердную а праве

неізглаголанную получилисьмо їх монаршую милость, понеже они великії государі і великая

государиня, їх царскоє пресвітлеє величество премилосердним своїм приклоненієм, повеліли

приняти нас честно і своїми монаршими устами, яко нас рейментара, так і всіх особ, при нас

будучих, похваляли милостиво за наші служби, обіцяючи і вперед нас, гетьмана і все військо

Запорозьке і ввесь Малоросійський народ ховати в такой же своєй премилосердной монаршей

милости; на знак чего обосланим от свого монаршого стола їства і пиття і чиненнєм всякого

довольства преізобильно нас контентують, і милостивим вскорі ущедривши жалованнєм, ку

домам отпустити ізволяють..."

— Ух, та й довго як, але гарно, — додав від себе паж. — Читати?

— Читай! Тільки живіше, а то ти ніби Апостола в церкві вичитуєш. Живійше читай!

— Не вмію, в школах не вчився, до ретора не дійшов, — відповів, зітхаючи, хлопець.

— Так читай тоді як умієш.

— "...Такою теда великих государей і великой государині їх царського пресвітлого

величества превеликою милостію, якая нам, подданим над заслуги наші для самої православної

християнської віри, пребогатими ізливається щедротами, не тільки перед військом і