Мотря

вашій милості, єго ж поручаєм Господу Богу.

З царствующого града Москви, Августа 12, року 1689". Як недавно писаний цей лист, а як

багато з тої пори змінилося! Де ділися "ониї великі государі і великая государиня", де ділися їх

ласки монаршії? Нічого тривкого на світі. Все зміняється, пливе, неначе ріка. Не змінилася тільки

залежність наша від царствующого города Москви і так, як тоді, так тепер неспокійні й

малодушні голови всенародний спокій нарушають.

— Спасибі тобі, Павлусю. Тую книжку лишу в себе до завтрашнього дня, а інші віднесеш

назад і повкладаєш на полицях там, де вони стояли. Знаєш де?

— Ще б то ні! По нумерах. Ось на кождому хребті нумер написаний стоїть.

— Який догадливий. Хочеш, я тебе за бібліотекаря колись візьму.

— Ні, дякую вашій милості. Мене більше до коня і до шаблі тягне.

— А тут тобі їх не дають?

— Не смію просити, — відповів з жалем.

— Підожди, Павлусю, як видужаю, то попрошу за тебе. Подивимося, який ти козак. А що

тут нового, — не чув?

Павлусь потилицю рукою почухав:

— Боюся, щоби щось непотрібного не сказав.

— Кажи! Нікого, лиш мене слухати маєш.

— Їх милість, пан канцелярист Чуйкевич, дуже стурбовані ходять.

— Чуйкевич?