Мотря

наперед порозумінню.

— Горлова справа, смертної кари гідна справа, — рішив добродій Петро Лаврентійович і

дивувався, що Господь Бог з тої немилої пригоди обом дамам позволив вийти ціло і без

"шванку".

— Господь Милостивий беріг... — відповіли обі пісними голосами, а рівночасно старалися

ногами підкотити під себе порожні пляшки. Обом їм майже рівночасно прийшло на гадку, що це

небажані свідки недавно минулого.

Треба їх усунути, заки безмовними словами стануть проти них свідчити. Зроблять так. Не

вилізуть із саней, поки з них не вийдуть шановні гості, Петро Лаврентійович з донькою. Тоді вони

сховають непомітно ці нещасливі пляшки в свої великі зарукавки і так само непомітно кинуть

перед монастирем у сніг.

Так воно і сталося.

Перед монастирськими воротами довелось підождати хвилину, заки сестра-воротарка

впустила гостей в ограду.

Ще довше ждали, заки вийшла до них ігуменя.

Побачивши Кочубеєвих родичок, врадувалася радістю велією і щедро обсипала їх і весь

Кочубеїв рід благословеннями божими за його боговгодні діла, зокрема, за дбайливість про їх

убогий і всіми забутий монастир. Почувши про намір Мотрі поступити до нього, вона аж

просіяла. Це ж була честь неабияка, а ще більші вигляди на те, що монастир розбагатіє. Та, на

жаль, радість ігумені не тривала довго. Їй сказали, що Мотрю Кочубеївну пірвали невідомі