Мотря

списа, сковородою, як щитом, накрився і втік... Ось тобі живе письмо. Не завадило б прочитати

навіть нашим ученим.

Мазепа скоренько став перегортати листки "Пантагрюеля". — Послухай, як Рабле устами

свого знаменитого Панюржа висміває роботу нібито вчених. "Бачив я їх цілу товпу. В кількох

годинах перетворювали негрів на білих, другі орали морський пісок трьома парами лисиць, інші

стригли ослів на вовну і так дальше. Один spondizateur[28] добував зі здохлого осла вітри і

продавав їх по п'ять су за лікоть, інші з малих речей робили великі, а з великих малі, міряли на

великих просторах перегони блох і впевнювали ці мене, що це невідклично потрібне, щоб вести

війну і управляти царствами і республіками..." Ніби про наших учених. А щоб ти знав, що

Епістемон бачив у пеклі. Послухай.

І гетьман знову став листувати книгу, аж попав на цей кінцевий, займавий епізод, як то

Олександр Великий робив підметки до чобіт, Фабій Кунктатор говорив "Отче наш", Нерон

блазнував, Готфрід де Буйльон продавав образки святих, а Папа Юлій II випікав бублики.

— Багато тут блазенства, скомороства, багато усяких небилиць, а навіть усякого гріха,

але яке воно живе, якою розкішною мовою написане, скільки тут розуміння людської вдачі,

людських хиб і недостатків. А порівняй тую книгу з нашими "Рифмологіонами", "Обідами й

Вечерями душевними", навіть з "Владимиром, славено-российських стран князем і

повелителем", котрого мені підніс наш знаменитий і дійсно розумний Теофан Прокопович в

окремім, гарнім списку... Там Рабле, Мольєр, Франсуа Ренар де ля Фонтен, молодий Руссо і

багато других, — а тут? Який дар обсервації у Монтеня, яка сила думки в Декарта, скільки душі в